Оксана Забужко - та, що несе вогонь

Успішність та популярність Оксани Забужко – це не швидкоплинна слава, не результат вартісної піар-кампанії, не просування під патронатом впливових осіб. Її успіх – це передусім її заслуга, робота, знання, її досвід.

У середині дев’яностих Оксана Забужко підірвала інформаційний простір своїм романом «Польові дослідження з українського сексу» й одразу опинилася у колі уваги ЗМІ, критиків, читачів. Пані Забужко дала той продукт, якого ще не було на ринку, але на нього давно чекали – дала якісну українську книжку. Сучасну, провокуючу, з гучною назвою, цікаву не лише філологам. «До появи «Польових досліджень…» з української літератури видавалися тільки історичні романи, для більшості населення, особливо міського російськомовного, це все ще була «колоніальна екзотика», «Польові дослідження…» зламали цей стереотип. Звичайно, в цьому були свої ризики» - так говорить сама пані Оксана, і тільки вона може розповісти, чи проводила «польові дослідження з української літератури», але розрахунок виявився вірним – Забужко потрапила в яблучко. «… У мене то був лише нетрадиційно застосований до серйозної теми прийом масової літератури, тоді це було потрібно. В умовах кричущої жанрової неповноти тодішньої української прози така перша «проривна» книжка мусила ніби працювати «за всю літературу» відразу, за все, чого в ній не було – я свідомо намагалася в один роман втиснути все. Наразі «Польові дослідження…» - це вже літературний бренд, широко відомий за межами України. У певних колах «Дослідження…» стали візитівкою України, адже останнім часом зросла увага до нашої країни з боку Європи.

Нині Оксана Забужко вже не ставить собі за мету епатувати. Вона міцно стоїть на ногах і тримає свої позиції впевнено, вміло, з почуттям такту, гідності та гумору. Письменницький вогонь горить яскраво, інтерес до Оксани не згасає, про це свідчить те, з яким нетерпінням чекали на нову її книгу «Музей покинутих секретів». «Авторка недарма так довго працювала над цією книжкою, адже їй довелося заглиблюватися в історичні документи, записувати спогади людей, тобто дотримуватися принципу author’s research, що, за її словами, є елементарною письменницькою «гігієною» для романіста. Нова книжка Забужко недвозначно демонструє: постмодерн із його забавами, грайливим ставленням до серйозних тем відходить, а залишається не зужита вчасно історія, з якою літературі належить дати раду.» - пише про неї «Український тиждень».

Народилася Оксана 19 вересня 1960 р. в Луцьку в родині філологів. 1968 р. переїхала з батьками до Києва. Друкуватися в літературній періодиці почала з 1972 р. (вірші). Закінчила: Київську середню школу №82 (1977), філософський факультет Київського університету ім. Шевченка (1982) та аспірантуру при кафедрі етики і естетики цього ж університету (1986). 1987 р. захистила дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» на звання кандидата філософських наук.
В 1986-1988 рр. викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії ім. Чайковського. З 1988 р. - співробітник Інституту філософії Академії Наук України. В 1992-1994 рр. перебувала в університетах США (Пенсильванському, Гарвардському, Пітсбурзькому) як «запрошений письменник» та Фулбрайтівський стипендіат. Від 1996 р., коли було видано «Польові дослідження з українського сексу» в Україні та «A Kingdom of Fallen Statues» у Канаді, провадить кар’єру професійного літератора. Багато подорожує (див. Календар). Має низку громадських навантажень - Віце-президент Українського ПЕН-центру, член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження», член багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном.

«Музей покинутих секретів» - Книга Року-2010 журналу «Кореспондент». Оксана Забужко вважає, що усі ми «йдемо на співпрацю» в той чи той спосіб. Питання у визначенні межі, де зовнішнє перетинає "червону лінію" і заходить на твою територію, - як не поступитися внутрішнім, як зберегти цей трудний баланс. Головне - не брехати самому собі, коли починаєш "посувати" цю межу, не пропустити момент, коли вступаєш на територію, де вже треба розраховуватись душею. Адже людина може переконати себе у чому завгодно. Змінити картину світу "під себе", щоб виправдати власне паскудство, - це найпоширеніша форма самозахисту.

В Україні Забужко від 1996 (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором – загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становить понад 65 тис. примірників. Крім того вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Оксана Забужко провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Panorama», «Столичные новости» тощо), вела літературні майстер-класи в Київському університеті.

Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу і 1997 удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов’язання, США). Серед інших її літературних нагород - премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін..

Оксана Забужко - одна з не багатьох український письменників, які живуть на гонорари від написаних книг. Хоча, значна частка доходу - все ж таки від книг, виданих за кордоном. Твори Забужко змогли завоювати європейські країни, а також знайшли своїх прихильників у США. У 1985 році вийшов перший збірник віршів Забужко «Травневий іній". Оксана Забужко - член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 "Найбільш впливових людей в Україні", до цього в червні книга письменниці «Let my people go» очолила список «Краща українська книга», ставши вибором читачів Кореспондента № 1. Оксана має низку громадських навантажень: вона віце-президент Українського ПЕН-центру, член Наглядової ради Міжнародного фонду «Відродження», член багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном.
 

Анна Боровик для Publicity