La Binoche: жінка-французьке кіно

Вона – у французькому кіно. Французьке кіно – у ній. Жульєт Бінош – актриса, яка не боїться оголити не лише тіло, але й душу.

Сьогодні Жульєт Бінош найбільш оплачувана актриса в історії французького кінематографу. Її кар’єра схожа на її сміх – неочікувано гучний. Несподівано для Жульєт у Франції її почали називати La Binoche – визнання, що не потребує додаткових пояснень. Актриса стала значимим явищем в історії французького кіно.

У дитинстві нічого не передвіщало здобуття нагороди Канського кінофестивалю та премії «Оскар» за кращі жіночі ролі першого і другого планів. Батько Жульєт подався до Південної Америки, мати працювала вчителькою, а Жульєт мусила призвичаїтись до католицького інтернату, який швидко зненавиділа. Між нею і кінематографом були ще робота касиром у супермаркеті, Національна консерваторія, яку Бінош так і не закінчила, робота в театрі «Крапка з комою». Її новою, а може, й першою справжньою сім’єю був театр.

Першу маленьку роль Жульєт отримала у 1983 році у французькій кінострічці «Прекрасна свобода». Більшість режисерів не вірили в молоду актрису, тож Бінош значно частіше чула відмови, аніж запрошення. Доходило навіть до абсурду. Режисер Моріс Піала, наприклад, відмовив юній Жульєт після її ствердної відповіді на запитання, чи подобається їй постер фільму на стіні, який вона нервово розглядала перед пробою. Як виявилось, режисерові просто фільм був не до вподоби…

Перші кроки Жульєт до знаменитості були зроблені разом з режисером Лео Караксом. Їхнє особисте і професійне життя ставало предметом активних обговорень. Жульєт схудла на 5 кілограмів, почала займатися танцями і стала вегетаріанкою заради ролі у фільмі «Погана кров». Нав’язлива увага Лео, його таємні візити до членів родини Жульєт з метою якнайбільше дізнатися про її страхи і слабкості, безмежна критика і навіть заборона сміятися виснажували актрису. Проте це не завадило Жульєт грати неперевершено.

Роль у фільмі «Нестерпна легкість буття» режисера Філіпа Кауфмана стала перепусткою молодої актриси до Голівуду. Проте нею рухало не бажання слави і грошей. Почуття до Лео Каракса, відданість французькому кінематографу чи ж зовсім інший мотив керував Жульєт, але невдовзі вона повернеться назад до Франції, на знімальний майданчик кінофільму «Коханці з Нового мосту». Не епатажна, але з поривом, не груба, але різка Жульєт не порушує свого іміджу. Вона вростає в роль художниці-волоцюги, знайомиться зі справжніми бомжами, мало не розбивається, літаючи на водних лижах під час зйомок. Стосунки з Лео Караксом були такими ж виснажливими, як і робота над стрічкою. Після провалу фільму їм було покладено край.

У 2007, за рік після того, як Жульєт заявила про те, що більше не зніматиметься оголеною, вона з’являється на обкладинці журналу «Playboy». Цей вчинок розцінили, як спосіб привернути до себе увагу напередодні туру у ролі танцівниці (спектакль IN-I – спільний проект з хореографом Акрам Ханом). Прихильники Жульєт зустріли це неоднозначно. Бінош приймає рішення зустрітися з представниками міжнародного фан-клубу. Актриса пояснила, що перегорнула для себе сторінку однотипних сексуальних сцен в кінематографі, але лишилася відкритою для експериментів, яким стала для неї фотосесія для «Playboy». Треба сказати, Бінош вдалося себе виправдати. На брак потягу до незвіданого вона ніколи не скаржилася.

Жульєт Бінош не зупиняється на чомусь одному. Ще один її принцип: «Дивись на те, що дає тобі життя, і роби те, що тобі подобається». Її життя – постійний розвиток. Кіно, картини, вірші, танець. Те, як вона повідомляє про це, не має надміру солодкого рекламного присмаку, створюється враження ніби вона щиро ділиться з нами собою. На афішах актриса у робочому одязі, з брудними від фарби пальцями, стомлена, але натхненна. Хіба можна їй не повірити?! Виставка її робіт у Києві, що відбувалася у рамках «Французької весни у Києві», стала не просто одним із заходів, вона сприймалася як власне ця «весна».

Увагу громадськості до постаті Жульєт Бінош привертають не тільки її власні витівки. Не так давно актриса стала об’єктом скандалу, який розгорівся навколо висловлювання Жерара Депардьє: «У ній абсолютно нічого немає! Нічого!... Бінош – просто пусте місце!». Якими б мотивами не керувався актор-співвітчизник, але його висловлювання репутації Бінош не зашкодили. Актриса відреагувала з подивом, але спокійно, а прихильникам таланту довелося ще раз старанно пригадати і вкотре голосно заявити про чесноти Бінош, аби таки спростувати думку Депардьє. А, проте, деякі вважають, що подібного роду висловлювання – лише взаємовигідна співпраця акторів. Як би там не було, а популярність від цього не страждає.

Жульєт Бінош не епатує: якщо позиція чітко сформульована, то кричати про це і не варто. Її життєва філософія – «звучати» в унісон з оточуючими, відчувати себе частиною світу. Тому, мабуть, банальне визначення «зірка» до неї не клеїться. Зірки на небі, а вона тут, поміж нас, виразна, талановита і з наповненим життям сміхом. «Можна жити так або інакше, але головне жити по-своєму», – це Жульєт засвоїла ще в дитинстві. Та були вчинки у житті Бінош, що виходили за рамки її іміджу. Певний час вона була обличчям марки L'Oreal. Гламурність такого статусу дещо витіснила Жульєт з того образу, до якого всі звикли. Крім того, додалися надто «шоколадні» ролі у голівудських режисерів. Проте реабілітується Бінош вчасно і успішно. Були ролі в експериментатора-австрійця Міхаеля Канеке («Код невідомий», «Приховане»), є роль у серйозній кінострічці Аббаса Кіяростамі («Завірена копія») з нагородою Канського фестивалю, і, мабуть, далі буде. Не може не бути. У цьому вся Жульєт Бінош.

Анастасія Гмирянська для Publicity